середа, 27 березня 2024 р.

Як я потрапив в прикордонники і що з цього всього вийшло, з продовженням

На війні

Доброго дня, читачі. Давно не писав в блог. Більше року. Набагато більше. За цей рік багато що змінилося. Війна ввійшла в моє життя безпосередньо.

В лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення. Для мене це було несподіванкою. Я намагався якось допомогти фронту. Трохи донатив грошима. Іноді допомагав тими товарами, які я продавав. В інтернеті я намагався проявляти активність, щоб бути хоч якось корисним на інформаційному фронті. Але війна не ввійшла в моє життя повністю. Я жив окремо від бойових дій, від мобілізації.

Мобілізація витає в повітрі

Майже через рік, в лютому наступного 2023 року, я почав відчувати наближення змін у своєму житті. Десь з підсвідомості спливала впевненість, що я скоро стикнуся з війною безпосередньо. Запустився механізм переходу долі на інший етап.

Як це часто буває в таких випадках почали, як би випадково, потрапляти на очі матеріали про солдатське життя. Наштовхнувся, завантажив і з великою цікавістю і зануренням прочитав книжку Валерія Маркуса (Ананьєва) "Сліди на дорозі". Прочитав кілька разів.

З кожним днем відчуття наближення мобілізації ставало дедалі сильнішим. З'явилася стовідсоткова впевненість в тому, що я дуже скоро потраплю у військо.

Щоб якось підготуватися я по дорозі на роботу почав частину шляху пробігати. Це була щоденна невелика пробіжка по рівній асфальтній дорозі з невеликим підйомом. Щоб хоч якось фізично підготуватися.

В середині лютого до мене підійшли хлопці з ТЦК і виписали повістку. Далі все відбувалося дуже швидко. Формальне проходження медкомісії, уточнення даних і в кінці лютого я вже був зачислений в прикордонники.

З сім'єю ми погуляли містом і на природі. Купили все необхідне. Я закрив всі фінансові питання.

Перші дні у війську

З мого міста в той день було шість призовників. Нас відвезли під Черкаси, в частину з казармами і різними необхідними в таких випадках будівлями. Але поселили нас в наметовому містечку - в казармах ніхто не жив остерігаючись прилоьотів.

Ми так і переночували вшістьох в великій палатці, в якій в два ряди стояли двоярусні ліжка і було дві буржуйки.

Перед поселенням в палатку на складі нам видали все необхідне. Два комплекти форми - зимову і літню. Берці. Все це нам підібрали дуже швидко і професійно, компактно спакувавши, щоб нам було зручно нести.

Зніми шубу, щоб я бачила який в тебе розмір! Ага, бачу, міряй. Наступний.

В палатці нам додали спальні мішки. Не надто теплі, літні, але на таку погоду їх цілком вистачало.

На новому місці першу ніч спалося погано. Хто прокидався - підкидав дрова в буржуйку.

Наранок в палатку почали підселяти нових хлопців і дуже скоро в ній вже не лишилося вільного місця. Хлопці були з Київської і Полтавської областей.

Наметове містечко розташовувалося в сосновому лісі. Зранку ж ми пішли заготовляти дрова. Колоди вже були нарізані, ми лише вантажити їх на машину.

Кілька разів на день ми ходили в частину. Три рази їсти (сніданок, обід, вечеря) і, можливо, кілька разів на роботи. В основному завантаження-розвантаження машин. Дрова, одноразовий посуд, холодильні камери, пральні машини, одежа, взуття. Війна досить затратне явище.

В палатці, де ми ночували, було спекотно і сухо. Розжарені буржуйки пашіли. Дехто почав хворіти. В мене почався сильний гайморит, але він швидко пройшов. Один хлопець захворів на застуду і його госпіталізували. Медики сказали, що в нього коронавірус, але з цього приводу істерії не нагнітали.

До нас періодично підходили вербувальники. Всім потрібні кухарі, водії-заправники, комірники, банщики. Я записався водієм-заправником. Із всього запропонованого я тільки й вмів, що їздити на машині.

Так ми прожили з тиждень. За цей тиждень на нас готувалися якісь документи, приїздили представники банків і укладали з нами договори на зарплатню. Можна було вибрати між Приватбанком і Укрсиббанком. В мене вже була зарплатна картка від Приватбанку і представник просто оформив на неї зарплатню.

Їдучи з дому я не додумався взяти з собою смартфон вкинувши в кишеню старенький кнопковий телефон. І це виявилося проблемою. Смартфон настільки необхідний, що я після багатьох місяців армійського життя в якихось критичних ситуаціях спочатку шукаю смартфон, потім автомат, а потім вже все інше.

Після приблизно тижня такого життя нас почали готувати до відправки в частини. Перед цим нам навіщось обіцяли, що якщо ми будемо поводитися гарно нас залишать на місці і не будуть нікуди відправляти. Пізніше я чув такі обіцянки багато разів, в різних куточках України і від різних чинів. Це чиста психологія - більшість людей відчувають тривогу перед невідомим, а обіцянка залишити у вже звичній частині хоч якось мотивує поводити себе чемно.

Я мінометник

Одного погожого весняного дня нам всім сказали збирати речі і йти на збір. Зачитували прізвища розприділяючи по частинах.

Я потрапив в частину, яка розташовувалася за Дніпром. Завантажились в автобус, переїхали Черкаською дамбою через Дніпро. Після обіду ми вже були на місці. Маленьке село до якого треба їхати жахливими дорогами. Частина була розквартирована в школі.

Мене записали в мінометники. Мінометники жили в спортзалі разом з іншими підрозділами.

Вдень ми ходили на заняття. Будова стрілецької зброї. Автомата і кулемета. На стадіоні відпрацьовували різні прийоми наступу і відходу. Накат, перекат, відкат. Інструктори - молоді хлопці. Ми ж, в основному, старші. Серед нас були і хлопці, що вже встигли повоювати, були і офіцери без бойового досвіду.

До мінометів справа не доходила. Я підозрюю, що на той момент їх просто могло не бути.

Так пройшов майже тиждень. Одного вечора мене викликав майор і сказав, що я ще з одним солдатом завтра вранці їду у відрядження на навчання на Львівщину. Треба було терміново збиратися, знайти старшину, отримати в нього все необхідне, а час був вже пізній. Причому казали, що ми їдимо не на Львівщину, а в "Десну". Мимоволі згадалися "Сліди на дорозі" Маркуса. Він теж служив в тій "Десні".

Наранок, таки, вияснилося, що ми їдемо саме на Львівщину, на Яворівський полігон. Вчитися на водіїв-заправників.

Дорога була не близька. Через пів України. Нас вдвох знову перевезли через Дніпро під Черкаси. Сформували невелику групу з десяти чоловік і сказали чекати вечора. Так як було багато вільного часу ми походили по селі, кілька разів ходили в столову, в магазині докупили все, що потрібно.

Ввечері нас відвезли на залізничний вокзал, ми ледь встигли придбати квитки, як почалася повітряна тривога.

Перейшовши на Старий вокзал ми посідали в свої вагони. Місць в одному вагоні не було і ми їхали в різних. Серед ночі на Хмельниччині до нас приєдналося ще два хлопці.

На Львівщині

Вранці ми прибули в Львів. Столиця Галичини зустріла нас дощовою погодою. Ми вийшли з Вокзалу і почали чекати автобуса, який приїхав на кілька годин пізніше ніж було заплановано.

на Львівщині

Врешті решт ми таки приїхали на місце де ми проведемо місяць. Після вирішення організаційних питань ми піднялися в наметове містечко, яке розташовувалося на пагорбі в буковому лісі. Буки і модрини. Внизу йшла бетонна дорога.

Настрій був паскудний. Більше доби переїзду, мряка, під ногами чвакає. Пішли обідати і настрій суттєво підвищився. Їжа була смачною, було відчуття, що життя налагоджується.

Нас підселили до хлопців, які були з Південних областей. Миколаївська, Одеська. Деякі хлопці пережили окупацію і після звільнення прийшли добровольцями в ЗСУ. Кидалися в очі їхні неймовірно строкаті шеврони. На їхньому фоні наші шеврони прикордонників виглядали скромно, офіційно і статутно.

Попереду був тиждень загальної підготовки.

Пам'ятаю, що ми приїхали перед вихідними і в неділю, у супроводі офіцера, нам дозволили піти в село в магазин. Дорога була не близька, але стояла чудова весняна погода і прогулянка вселяла оптимізм: "Значить будемо ходити в село в магазин і на Нову пошту". Забігаючи наперед - таки ні. Далі так просто нас вже не відпускали. Посилки отримували за нас і підвозили до частини, магазин же нам замінив чіпок у вигляді автомобільного причепа. Ну, і самоволки ніхто не відміняв.

На наступну добу пізно ввечері ми пішли отримувати зброю. Спустилися з пагорба вниз до бетонки де стояв довгий контейнер з ящиками в яких лежали автомати. В темряві виносили ящики підсвічуючи хто телефоном, хто ліхтариком. Отримали автомати калібру 5,45 і один магазин.

За тиждень загальної підготовки ми кілька разів їздили до навчального центру. В кузові вантажної машини. Масштаб Яворівського полігону вражав: один з найбільших в Європі.

Одне заняття було пов'язане з десантуванням з вантажівки. Нас попередили, що це досить небезпечно - хто не впевнений може відмовитися. Старші хлопці, які мали серйозні поранення і переломи не стрибали, навіщо зайвий раз ризикувати. Молоді стрибнули в повному спорядженні. Я теж стрибнув, але перед цим вийняв плити з бронежилета: ні нашим, ні вашим.

Було ще заняття з евакуації пораненого з бронетехніки. За бронетехніку слугувала вкрай зношена мотолига, яка акуратно стояла під накриттям разом із соліднішою технікою. Для цього вибрали найхудішого хлопа, він заліз в ту мотолигу, його хитрим способом обв'язали мотузкою і успішно витягли з люку.

Один день був відведений на стрільби. На цей раз наголосили на тому, що бронежилети повинні бути з плитами. Це був перший і крайній, поки що, день коли я стріляв з автомата. Дали кожному по 40 патронів, ми по двоє підбігали на рубіж і короткими чергами стріляли то з положення стоячи, то з коліна, то з положення лежачи.

Крайній день у нас був присвячений якійсь теорії, а під кінець ми імітували розгортання підрозділу "з коліс". Попереду гордо їхала мотолига, а за нею ми у вантажівці. В якийсь момент вантажівка скинула швидкість, ми епічно вистрибували і якнайшвидше розосереджувалися, ведучи уявний вогонь. В кущах з аудіоколонки звучав запис реального бою.

Кілька днів загальної підготовки ми провели в лісі, в себе на місці. Проходили смугу перешкод відому, як психологічна смуга перешкод. Все по вже звичному сценарію: Якщо не впевнений, не проходь, травматизм нам не потрібний. За пів дня цієї смуги ми добре потомилися. Один хлопець пошкодив собі ребра, які дуже боліли. Медики сказали йому побільше лежати.

Один день був присвячений медицині, один зв'язку, ще один різноманітним мінам і вибуховим пристроям. Всі інструктори знавці своєї справи, проходили стажування за кордоном. Шкода лише, що годин мало.

В кінці тижня ми поздавали автомати. Автомати нам дісталися, відверто кажучи, ржаві. Перед здачею наш сержант роздобув масло і ми добросовісно почистили зброю.

Автопаливозаправник

З другого тижня ми почали ходити на заняття по спеціальності. Професія матеріально відповідальна, але нічого не поробиш. І потенційно дуже небезпечна якщо треба буде возити бензин чи дизпаливо в місця куди стріляє ворог.

Заняття проводилися в палатці. Проводив їх інструктор з солідним стажем роботи начальника заправної станції. Я довгий час не міг пригадати якого актора він мені нагадує. Таки згадав - Арбакла - актора німого кіно, напарника Бастера Кітона. І зовнішньо і рухами. Наш інструктор був, ну дуже схожий на цього самого Арбакла. Не знаю чи сам він знав цього відомого колись коміка.

Тим часом погода зіпсувалася. На початку квітня випав сніг. На той час вже дружина мені вислала смартфон і я міг фотографувати, знімати відео і викладати їх в інтернет. Тема снігу в квітні видалася мені цікавою: падає сніг.

Пізніше я завів собі ще один канал на Ютубі. Назвав його Часопис.

Забігаючи наперед - об'їздили ми пів України. Калейдоскоп вражень.

Будні

Місяця йшов за місяцем


неділя, 15 січня 2023 р.

Старий Новий рік

Старий Новий рік пройшов непомітно

Дуже давно не писав в блозі. Останній рік нічого особистого розповідати не хочеться. Майже одинадцять місяців йде повномасштабне вторгнення московитів. ЗСУ успішно дає відсіч, але все це дається не просто.

новорічна ялинка

Пройшов Старий Новий рік. Якось непомітно, взагалі непомітно. Колись була така традиція на Старий Новий рік розбирати ялинку. В часи мого дитинства в місцевості, де я жив, намагалися ставити саме ялинку, а не сосну. Вважалося, що сосна це мінус 50 очок до новорічного духу. Це ніде не озвучувалося, але я не пам’ятаю хто б ставив на Новий рік сосну. В ялинках дефіциту не було, навколо ліси, це ж Полісся.

До Старого Нового року хвоя на ялинці встигала наполовину осипатися. Тобто її можна було сміливо розбирати і на Різдво, але це якось зарано. Сосна не так губить голочки, але ж сосна не ялинка, не новорічне дерево.

А зараз у нас стоїть штучна ялинка. Маленька штучна ялинка, яку ми ставимо вже багато років. Такі віяння часу. І дешево, і практично, і екологічно. Ми її ще не прибирали. Штучна ялинка може стояти ще довго, як символ Нового року.

А в місті прикрасили ялину, яка росте на площі. А чому б і ні? І дерева не зрубували і святковість відчувається. Через московитську агресію ілюмінації звели до нуля, феєрверки заборонили, як явище, і правильно зробили. Постріляємо в День перемоги.

А майже рік тому в центрі площі стояла традиційна для міса ялинка. Тоді ще мені спало на думку, що зимові свята продовжуються допоки стоїть ялинка.


неділя, 4 квітня 2021 р.

Лінукс це просто, новини Городища, Дорифорій

Мої блоги "Лінукс це просто" і "Новини Городища"

Моїх два блоги. Один заведений відносно недавно, інший же досить давно, але я його був закинув. Потім же вирішив, що, все таки, осиротілий блог це не зовсім добре.

Проста в користуванні операційна система Лінукс

Нещодавно завів собі ще один блог на blogspot з адресою linuxojid.blogspot.com. Надумав назвати його Лінуксоїд, але потім перейменував його на Лінукс це просто. З декількох причин.

еволюція UNIX
еволюція UNIX

По перше я ніякий на фахівець в галузі операційної системи Linux, та і взагалі, в операційних системах. Я звичайний користувач, який же тут лінуксоїд. Лінукс це просто це назва, яка і не претендує на якусь професійність і, водночас, дає зрозуміти, що матерімл буде подано в простій і зрозумілій формі.

З іншого боку хочеться трохи розібратися в тому чим часто користуєшся. Хоча б на поверхневому рівні і трішечки глибше.

Я поважаю UNIX-подібні системи, адже вони прагнуть до надійності і є більш досконалими за Windows.

Разом з тим в Лінуксі можна знайти якусь свою конфігурацію і залюбки нею користуватися, а потім захотіти щось нове і кардинально все поміняти.

Я, приміром, був прихильником оточення GNOME, від не так завантажував ресурси ноутбука , як KDE. А потім несподівано вияснилося, що Кеди стали набагато більш спритними, пам’ять не вантажать, процесор не розносять. А ще кілька років все було з точністю до навпаки. KDE несамовито вантажило систему, не всі кириличні літери підтримувало і взагалі поводило себе, як не зовсім допрацьований продукт. Ну і нормально! Зараз в мене стоїть Kubuntu, тобто Ubuntu, тільки з оточенням KDE.

Я взявся потихеньку писати цей блог у великій мірі і для себе також. Коли щось робиш корисного з системою то дуже швидко забуваєш, що зробив і для чого воно було потрібно. А так, записуючи для всіх, і сам мене забуваєш. Коли ж будеш встановлювати нову систему — почитаєш свій власний блог. Себе ж легше зрозуміти ніж когось. Хоча, буває, і не завжди. Буду намагатися писати якомога простіше, щоб і самому було зрозуміло і читачам також - про Лінукс це просто.

Городище 🄽🄴🅆🅂

Другий же блог на blogspot заведений мною давно. За адресою gorodyszcze.blogspot.com. Новини Городища, або Городище news.

Пам’ятаю, що років п’ятнадцять тому я завів такий самий блог з доменним ім’ям hmarka.net, але щось пішло не так. Добре, що я продублював його на сервісі Google. Знову ж — чисто особистий ресурс про те, що відбувається в Городищі і що могло зацікавити мене і читачів.

Дорифорій 🪐

І ще один мій блог, який я завів, для тем, які, можливо, оминають наше практичне життя. Назвав блог Дорифорій.

Дорифорій це, по суті, планета, яка сходить безпосередньо перед сходом Сонця. В різний час це можуть бути різні планети.

Стародавні люди надавали особливого значення планетам, які на небі стояли близько до Сонця. Адже, за їхніми уявленнями, Сонце уособлювало божества, воно було носієм світла і тепла, воно розганяло нічний морок, а значить дарувало всність і впевненість.

Планета, яка сходила безпосередньо перед Світилом, була передвісником дня. Дорифорій в перекладі з старогрецької мови списоносець.

Так і матеріали блога, які я буду намагатися публікувати, я надіюся, будуть передвісниками чогось важливішого. Того, що буде вносити ясність в якісь питання.

Цей пост я доповнюю в березні 2024 року, коли Україна відбиває атаки рашистів. Городище розділяє долю всієї країни. Тим не мене може якісь події і будуть виділятися з-поміж загальнодержавних.

Я думаю, що в мирний час буде більше тем для висвітлення. Зараз же вся увага людей сконцентрована на темі війни. Воно і не дивно. На часі питання виживання цілого народу.

Разом з тим є впевненість, що Україна разом в всім цивілізованим світом переможе цей морок. Такі глобальні цивілізаційні конфлікти вирішуються довго і болісно, але перемога обов’язково буде за світлою стороною.

Слава Україні!


вівторок, 30 березня 2021 р.

Страхи людей

Страхи людей

Мій дід Лаврін прожив довге і насичене життя. На своєму віку він чимало перебачив. Народився він за царя Миколи II Романова а залишив нас за Леоніда Кучми не доживши до ста літ якихось три роки з хвостиком.

За ці майже сто років в світі відбулося багато подій. Аж занадто багато, як на життя однієї людини. Дві Світові війни, три революції. Країною, в якій жив дід Лаврін, управляли і цар, і професійний науковець Михайло Грушевський і професійні бандити Ленін з Сталіним, і гетьман Скоропадський. Дві німецькі влади, Хрущов з кукурудзою і дорогий Леонід Ілліч, Горбачов з перебудовою і незалежна Україна. Епохальних подій вистачало, але до одного поворотного моменту Лаврін Васильович не дожив, буквально, один місяць. 11 вересня 2001 року створило світ в якому ми живемо зараз. Світ гіпертрофованої гонитви за безпекою за всяку ціну. Перефразуючи латинський крилатий вислів можна сказати: нехай запанує безпека, хоч би загинув світ. [1]

Маленькому Лавріну не було і шести років коли до Сонця вже вкотре поверталася комета Галлея. Подія ця була неординарна і хлопчик добре її запам’ятав, а через 76 років, коли комета знову повернулася, дідусь розповідав про свої дитячі враження нам онукам.

Згідно його спогадів багато людей боялися комети, як передвісниці апокаліптичних подій. У багатьох ввімкнувся традиційний для таких подій комплект страхів. Кінець світу, апокаліпсис, антихрист наближається і все в такому дусі. Але були і страхи цілком “наукові”, страхи сучасного типу. Багато хто боявся, що хвіст комети зачепить Землю і люди почнуть масово помирати від отруйних речовин, які, буцімто, містяться в кометному хвості.

Хвіст і справді “зачепив” Землю в травні 1910 року, але, як то говориться, ніхто не постраждав. Більше того: найсучасніша техніка того часу не виявила жодних змін в атмосфері.

В мене страх перед отруйним хвостом комети Галлея в 1910 році асоціюється з страхом перед вірусом в наші дні. Аналогія не повна, але щось в цьому є. Статистика людської смертності за 2020 рік не показала ніякого збільшення, прилади на початку XX століття не показали жодних отруйних речовин від контакту зі “зловісною” кометою.

Так, люди хворіють, але вони хворіли і будуть хворіти завжди. На превеликий жаль це так. Як би ми не старалися від хвороб людство не позбудеться ніколи. Важливо лише не допускати, щоб хвороби не переходили загрозливу межу.

А з новим вірусом справи йдуть, як з рядовою хворобою. Я пишу цей пост, а до мене телефонує мій друг. Розповідає, що в лікарні. Запалення легенів. Йде на поправку. Він пенсіонер, веде активний спосіб життя. За здоров’я дбає, бережеться. Ясно, що було б краще, якби він не захворів, але так сталося, що захворів. Що ж тепер поробиш? Вийде з лікарні і порине у весняні клопоти. Запалення легень це грізна хвороба і важливо своєчасно і правильно лікуватись. Я сам хворів на пневмонію в 2013, здається, році. Враження не з приємних, але це не привід зупиняти економіку і позбавляти народ більшої половини його прав і свобод.

А на планетарному рівні дія цього вірусу з епідемічної точки зору не помітна взагалі, як дія кометного хвоста. Хвіст то колосальний, протяжністю мільйони кілометрів, а дія ніяка. Хіба хтось нажився на людських страхах.

Люди в 1910 році теж помирали. При певних навичках можна було б списувати їхні смерті і на дію комети Галлея також. Не додумалися, от.

Давайте не доводити світ до загибелі, хоч би він був і не такий безпечний.

P.S. Щоб ви розуміли: “глобальна пандемія”, як мінімум не збільшила смертність землян. Не знаю, як кому, а мені дивно читати таку от статистику.

Державна служба статистики України оприлюднила дані, згідно з якими пандемія коронавирусу на статистику поки не вплинула. З початку року в нашій країні померло 378 315 українців. Це на 16 304 осіб менше, ніж за аналогічний період минулого року - в 2019 році за січень-вересень померло 394 619 осіб.

І на фоні всього цього держава вводить безпрецедентні обмеження, вводячи, по суті, санітарну диктатуру. А диктатура, вона така. Безправ'я нам загрожує, якщо не боротися.

...

В положении моем
Лишь чудак права качает,
Доктор, если осерчает,
То упрячет в желтый дом,

Правда, в этом доме сонном
Нет дурного ничего,
Хочешь - можешь стать Буденным,
Хочешь - лошадью его.

Я здоров, даю вам слово,
Только здесь не верят слову,
Вновь взглянул я на портреты
И ехидно прошептал:

"Если б Кащенко, к примеру,
Лег лечиться к Пирогову,
Пирогов бы без причины
Резать Кащенку не стал".

Доктор мой большой педант,
Сдержан он и осторожен,
Да, вы правы, но возможен
И обратный вариант.

...
Висоцький

1. Тут я маю на увазі крилатий вираз: Fiat justitia et pereat mundus. Нехай здійсниться правосуддя, хоч би загинув світ.


неділя, 19 квітня 2020 р.

З Великоднем

З Великоднем

Мої дорогі друзі. Вітаю всіх Вас з Великодніми святами!

Бажаю Вам всього найкащого! Міцного здоров'я, мирного неба над головою. Хай збудуться всі Ваші мрії.

Ми живемо в світі, який постійно змінюється. Нам часто здається, що ці зміни нам шкодять, ми сприймаємо ці зміни, як непереборні труднощі.

Але можна на це дивитися інакше. Зміни дають нам поштовх розвиватися, спонукають нас йти вперед.

Закриваючи перед нами якісь можливості зміни, одночасно, відкривають перед нами нові горизонти.

Нам треба тільки мати мудрість побачити ці можливості і з вдячністю прийняти нове.

Христос воскрес!

З чудовим Великоднім святом!
Вам зичу радості багато,
Натхнення, сили і здоров’я,
Без міри щастя і любові!
Хай благодать Господь дарує,
Хай в домі сміху не бракує.
Смачних яєць, смачної паски
Христос Воскрес усім на ласку!

Великдень це одне з найбільих християнських свят.

P.S. А в 2021 році весна видалася пізньою. Каштани на Великодень ще не зацвіли. Та і інші рослини теж ще не ропустилися так, як це було в 2020 році.


середа, 15 квітня 2020 р.

5g

Суперечки навколо 5g

Або що краще: дивитися фільм Матриця маючи 4G чи самому бути в Матриці маючи 5G?

Нещодавно для себе відкрив дискусію навколо п'ятого покоління мобільного зв'язку, так званого 5G

Не хочеться розганяти "зраду" - хочеться розібратися що до чого. В Українській Вікіпедії є стаття 5G в котрій загалом описується ця технологія. Ось як починається ця стаття:

5G
(5-те покоління мобільних мереж або 5-го покоління бездротових систем) — назва, яку використовують в деяких наукових працях і проєктах для позначення наступних телекомунікаційних стандартів для мобільних мереж після стандартів 4G/IMT-Advanced.

А далі йде загальна характеристика, основні показники, проектування, тестування і так далі - нічого такого особливого. В кінці, правда, маємо такий абзац:

Теорії змов
В 2020 році здобула поширення теорія змови про те, що начебто випромінювання радіо обладнання, що працює за стандартом 5G, сприяє поширенню вірусу SARS-CoV-2 і є причиною пандемії коронавірусної хвороби. Станом на початок квітня 2020 року лише у Великій Британії було зареєстровано близько 30 актів вандалізму проти стільникових башт та кілька спроб підпалу.

Як на мене ця теорія нарочито абсурдна. Жодна людина при здоровому глузді на повірить, що випромінювання здатне якимось чином сприяти виникненню пандемії чого б там не було. Тобто автори статті з Вікіпедії згадують якихось повністю неадекватних людей.

На цьому можна було б закрити тему, але не все так просто. Якщо трішки погуглити можна знайти бегато інформації про масштабні протести проти встановлення базових станцій 5G. Дивно, але я не пам'ятаю, щоб хтось сильно протестував проти введення 4G чи 3G. Про такі протести я взагалі не чув. На моїй пам'яті були протести проти встановлення базових станцій 2G, але це були протести дуже не значні, локальні. Мобільний зв'язок тоді був екзотикою і мешканці деяких будинків висловлювали невдоволення, бо підозрювали, що сигнал від базової станції буде заважати їм дивитися телевізор. Зокрема в Городищі люди не хотіли, щоб на трубі хлібзаводу встановлювали базову станцію Білайн. Всі ці конфлікти носили локальний, майже побутовий характер.

Інша справа протести проти встановлення 5G. Google в пошуку видає численні результати по багатьох розвинених країнах. Особливо по США, але не тільки. Взяти, приміром, Швейцарію. Здавалося б взірець благополуччя, пряма демократія і всі атрибути до неї. І що ми читаємо: "У Швейцарії протестували проти мобільної мережі 5G". З чого б це?

Хочеться розібратися, адже люди протестують не тому, що баяться перешкод в перегляді телепередач. Протестувальники тривожаться за більш суттєві речі.

Що такого в 5G, чим вого суттєво відрізняється від інших поколінь зв'язку. Ну... Та ж Вікіпедія пише, що технологія використовує інший частотний ресурс, що використовуються вузьконаправлені антени. Вузьконаправлені антени то таке, а от частоти від тридцяти до трьохсот гігагерц це вже може і насторожити. Зараз, я так розумію, планується до 100 гігагерц, але не суть. Міліметровий діапазон. Наші банальні мобілки використовують частоти порядку 0,9-1,8 гігагерц - щось в таких межах. Плюс мінус. Причому чим менша частота тим повільніше затухає сигнал, базова станція "далі бере" але і пристроїв можна "повісити" на таку частоту набагато менше. Тому низькі частоти використовуються на базових станціях вздовж трас. 0,9 гігагерц і навіть 0,85. В містах же намагаються встановлювати базові станції з вищою робочою частотою. На цю частоту можна "повісити" більше пристроїв а більшу швидкість затухання можна компенсувати більш щільним розташуванням базових станцій. Пишуть, що 4G можуть використовувати частоти біля 6 гігагерц.

У технології 5G використовуються частоти набагато більші, затухання сигналу буде великим і доведеться встановлювати базові станції дуже щільно. Так і передбачено.

Творці технології стверджують, що передавачі будуть малопотужними і радіохвилі не завдадуть шкоди здоров'ю. Деякі вчені сумніваються. Ось, приміром, характерна стаття "Технологія мобільного зв'язку 5G викликала питання у медиків". Наведу цитату з цієї статті:

Відомо, що хвилі близько міліметра не можуть проникнути глибоко в організм. З одного боку, це означає, що фактично виключено пошкодження внутрішніх органів. З іншого боку, вся поглинена енергія залишається в шкірі або рогівці ока. За деякими дослідженнями, потові залози на шкірі імовірно діють як антени.

Як би там не було а ми не радіобіологи і нам важко судити про такі речі. Можу лише висловити припущення, що міліметрові хвилі не іонізують.

Але є ще одна тривога, яка не пов'язана з біологічним впливом випромінювання 5G. Це проблема тотального контролю над населенням. Справа в тому, що 5G володіє колосальною пропускною здатністю і люди обгрунтовано бояться, що ця новітня технологія впорається з суттєвим потоком даних від кожної людини. Наприклад технологія буде дозволяти зчитувати багато біометричних даних з кожного громадянина в реальному часі. Через смартфон чи через вживлений чіп. Можете ввести в Google запит "чіпування населення" і пошуковик видасть Вам багато цікавого.

З цього приводу згадується фільм Сфера - наукова фантастика, яка , не дай Бог, збудеться...

Краще дивитися фільм Матриця маючи 4G ніж самому бути в Матриці маючи 5G.

Передбачається, що 5G буде дуже ефективним для просування інтернету речей. А що, якщо поступово такими речами стануть люди? Треба цього не допустити.

І ще одне питання. За чий рахунок буде цей банкет? Адже обладнання не дешеве а базові станції треба буде ставити дуже щільно. Це величезні гроші. Оператори будуть змушені інвестувати значні суми. Щоб якось повернути ці кошти будуть суттєво підніматися ціни послуг. Якщо уряди будуть фінансово чи якось ще допомагати, знову ж таки, гроші будуть братися з наших податків. Тобто все за рахунок кінцевого споживача. Який висновок лежить на поверхні? Дорога, сумнівна з точки зору екології і безпеки система, яка не надто потрібна пересічному громадянину і яку будуть запроваджувати за рахунок цього ж пересічного громадянина.

Я думаю, що технологія 5G в багатьох випадках може бути виправдана, а в деяких без неї, можливо, буде не можна обійтися. Али вкривати тисячі квадратних кілометрів лісом базових станцій якось не рентабельно.

Ця технологія в більшості випадків надлишкова. А чудове 4G вже служить людям. 4G назвали LTE, тобто "довготерміновий розвиток". LTE можна розвивати і розвивати і ця технологія зможе виріити більшість завдань які будуть виникати в майбутньому.

Давайте якось узагальнимо те, що написано вище. Ми згадали три аспети - перечислимо їх:

Санітарно-біологічний
На мою думку 5G, скоріш за все, не буде нести загрози людському здоров'ю якщо дотримуватися всіх норм. Але це лише моя думка. Треба детальне дослідження. Не дарма деякі фахівці наполягають на додатковому спостереженні за впливом такого діапазону хвиль на організм людини, тварин і рослин.
Юридично-моральний
Тут можуть бути серйозні проблеми з порушенням приватного життя людей. Технологія потужна і може виникнути спокуса тотального слідування за громадянами. Китайці слідкують за уйгурами і без 5G. З 5G можна буде слідкувати за всією планетою. Тут самим людям треба бути солідарними в недопущенні порушення їхнього приватного життя.
Фінансово-економічний
Потрібно буде встановлювати дуже багато базових станцій. Це дороге задоволення. Дась воно виправдане, а десь і ні. Щоб подивитися фільм в Ютубі достатньо і 4G і навіть 3G. До розумних будинків і безпілотних автомобілів ще далеко.

Спостерігаймо разом за розвитком подій і не втрачаймо пильності.

Картинку з шкалою я взяв з статті на білоруському сайті Сети 5G: будущее мобильной индустрии или чума 21 века? Можете почитати що пиуть в Білорусі.


субота, 28 березня 2020 р.

Бружмель потрапив в реанімацію

Бружмель потрапив в реанімацію

В минулому пості я згадав свої сорти жимолості, або козолиста, як підказали друзі з Фейсбука. Козолист українською мовою. Я так зрозумів, що це загальна назва багатьох видів. Вікіпедія підказує, що саме жимолость їстівна українською бружмель їстівний.

Як би там не було, а один з моїх бружмелів почав здавати позиції. На перших порах він був ось такий бружмель, але раптово молоденькі пагони зів'яли.

Затривоживись, що втрачу сорт, я розкопав посаджений восени кущик. Хрущів там не було, корінці, наче живі. Хоч нового приросту немає.

Нижче зів'ялих пагінців, трохи вище від шийки стовбурця, попрокидалися маленькі бруньки. Надія є.

І ось моя Гордість Бакчара потрапила в реанімацію. Була посаджена в горщик, полита і накрита поліетиленовим пакетом для підтримання вологості.

Кілька разів на добу я знімаю накриття, щоб кущик як слід провітрювався. Вдень на годинку-дві виношу на двір, щоб він загартовувався, звикав до ультрафіолету і природньої вологості повітря.

Побачимо, що з цього вийде. Дуже не хотілося б втратити сорт. Адже чим більше сортів тим більша ймовірність гарного запилення кожного з них.

Що характерно - в мене ж був до цього кущик бружмеля. Не сортовий. Мені його дала одна моя гарна знайома. Вона привезла кущики жимолості з Камчатки. Не витримав кущик минулого літа. Треба міняти підхід до її вирощування. Можливо мульчувати товщим шаром мульчі. мульча не дасть пересушитися і загинути корінцям.

Ще кілька думок я висловив в пості Жимолость їстівна. До цієї культури потрібно "підбирати ключик".


Ще один кущ, який потрапив в "реанімацію" це молоденький кущик винограду сорту Низина. Йому не поталанило з розтауванням. Я його посадив в місці де Сонце світить лише пів дня. Решту часу він був в тіні.

Крім того до нього несподівано добралася собака, яка нащось його брутально обгризла. Коли я його побачив то подумав, що він загинув, але подумав, що могли залишитися сплячі бруньки. Кущик мав вигляд досить жалюгідний.

І що Ви думаєте? Через два тижні "вистрілила" брунька заміщення. Є надія, що Низина виживе.

В мене була ситуація коли я кілька років підряд рятував кущик винограду сорту Солярис. А потім кущик пішов в ріст і почав плодоносити.

Тут головне, щоб у рослини були не пошкоджені бруньки і камбіальні тканини. Вистачило ресурсів пустити нові пагони і відростити корінці. З часом рослина може вдало регенерувати.


Як я потрапив в прикордонники і що з цього всього вийшло, з продовженням

На війні ℜᏕᏕ Доброго дня, читачі. Давно не писав в блог. Більше року. Набагато більше. За цей рік багато що змінилося. Війна ввійшла в мо...